Про реформування в Україні говориться вже не один десяток років. Більшість з нас пам’ятає адміністративно-територіальну реформу, пропоновану Романом Безсмертним, земельну та пенсійну реформи, реформування  медичної та освітньої галузей, військової служби. На жаль, чи на щастя, частина з них не була реалізована, а частина дала зовсім інший, протилежний від очікуваного результат: монополізоване невеликою групою людей сільське господарство і економіка в цілому, неефективну систему медичного обслуговування і найгірше — небоєздатну, слабку армію. Все це — результат точкових, вузьконаправлених реформ, схожих по суті, з бажанням побудувати комунізм у окремо взятій країні. Іншого результату від реформ, запропонованих, а точніше спущених зверху, не варто було і очікувати.

 Події кінця 2013 — початку 2014 років трагічні, болісні і, не  побоюсь цього слова, знакові події сьогодення дають нам і зобов’язують нас не втратити шанс на  історичні зміни — зміни не тільки в державному, адміністративному чи територіальному устроях, не тільки шанс замінити одних на інших, «чужих» на «своїх», а в  першу чергу — шанс на зміну ролі народу України як єдиного джерела  влади, в справжньому набутті ним задекларованих Конституцією  прав  і свобод.

Гіркий досвід попередніх років, коли результатом реформування, на відміну від задекларованих намірів, ставали посилення ролі лише державної влади, монополізм у прийнятті рішень, безпомічність місцевої влади, підштовхує нас до радикальних змін, основою яких повинна стати децентралізація влади. Фактичний старт цьому процесу дало розпорядження КМУ від 1 квітня 2014 року №333-р, яким було схвалено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.

Приклад інших країн показує, що процес децентралізації влади — процес досить тривалий. Франція проходила його 25 років, сусідні Польща та Литва — трохи менше. Чи є в нас стільки часу і чи здатні та згодні ми чекати стільки — все буде залежати від ефективності пропонованих реформ, їх сприйняття і підтримки людьми, громадськістю, від ролі зовнішніх чинників впливу на Україну. Не говорю вже про ментальність наших людей, певний консерватизм в поглядах і тотальну недовіру до дій влади.

На сьогодні КМУ, Верховною Радою напрацьовано та прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів щодо реформування  місцевого самоврядування, започатковано процес бюджетної децентралізації, по областях розпочато формування перспективних планів об’єднання громад. Саме об’єднані, самодостатні громади повинні стати базою для стабільного розвитку України, її конкретних територій, кардинальних якісних змін в житті членів громади. Підписаний Президентом України П. Порошенком в лютому цього року  Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» встановлює принципи об’єднання існуючих громад сіл, селищ в об’єднану територіальну громаду, порядок такого об’єднання, визначає форми його державної підтримки. Така підтримка для формування відповідної інфраструктури громади у вигляді субвенції надається громадам, які вже пройшли процес об’єднання. Щорічний обсяг фінансування ставиться в залежність від можливостей державного бюджету на відповідний рік. А, виходячи з визначених вищезгаданою Концепцією повноважень громади, обсяг такої підтримки повинен бути незрівнянно більшим, ніж надається сьогодні державою, адже до додаткових повноважень, які будуть виконувати органи місцевого самоврядування віднесено і управління закладами середньої, дошкільної та позашкільної освіти, і надання медичних послуг першого рівня, утримання бібліотек, надання адміністративних послуг через відповідні місцеві центри (їх ще треба створити).

До додаткових фінансових ресурсів, які можуть отримати об’єднані громади, віднесено 60% податку з доходів фізичних осіб, який на сьогодні стовідсотково надходить, відповідно, до районного, обласного та  державного бюджетів. З урахуванням всіх податків, в тому числі і нових, введених в цьому році, які надходитимуть в бюджети об’єднаних громад, місцеві ради отримають достатньо об’ємний  фінансовий ресурс, що, звичайно, дасть змогу вирішити частину проблем територій, повністю, а скоріше частково, забезпечити фінансування виконання нових повноважень.

Якщо з фінансовою стороною забезпечення функціонування об’єднаних громад більш-менш зрозуміло, то інша, невід’ємна, складова процесу — формування чіткого поетапного плану реалізації стратегії децентралізації влади, доступність і вплив суспільства на формування відповідної законодавчої бази, розробку і прийняття відомчих нормативно-правових  актів, викликає багато запитань як у фахівців, так і у звичайних громадян.

Простіше говорячи, людей хвилює — чи стане член громади, житель конкретного села отримувати задекларовані Концепцією більш якісні послуги за місцем свого проживання? Чи простіше буде йому отримувати пенсію, субсидію, соціальну допомогу, скористатись послугами об’єднаної землевпорядної служби, отримати довідку в тих населених пунктах, владу в яких буде уособлювати один староста села? Чи залишаться в селі школа, фельдшерський пункт і чи не стануть вони черговими жертвами "оптимізації", до речі яка, за відсутності коштів, вже буде робитися руками місцевої влади, а не районної?

Поки що такий діалог між владою і людьми закінчився нічим: депутати Кіровоградської обласної ради не схвалили запропонований перспективний план об’єднання громад, а жителі більшості сіл нашого району на своїх сходках відкинули ідею об’єднання з іншими   громадами району. Мотиви такої реакції у кожного могли бути своїми — починаючи від елементарного, притаманного для кожного,  страху перед невідомим та необізнаності з суттю самої реформи і закінчуючи банальною думкою «знову обдурять, а ті, хто прийде на зміну або відмінять, або забудуть про розпочате».

На жаль, у всіх  нас немає іншого виходу як рухатися вперед в цьому напрямку і життя, в будь-якому випадку, заставить нас добровільно об’єднуватись, шукати компроміси і власні підходи. Способи комунікації при цьому можуть бути різними. Одним з них, вважаю є відкритий діалог і обмін думками та пропозиціями.  Тож запрошую до дискусії.

Олександр ГОРБЕНКО, голова районної ради